6. Методи контролю і самоконтролю у навчанні

Методи контролю і самоконтролю забезпечують пере­вірку рівня засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок. З цією метою використовують методи усного, письмового, текстового, графічного, програмованого кон­тролю, практичної перевірки, самоконтролю, а також ме­тоди самооцінки.

Метод усного контролю. Він є найпоширенішим у шкільній практиці. Використовуючи його, учні вчаться логічно мислити, аргументувати, висловлювати свої дум­ки грамотно, образно, емоційно, набувають досвіду обсто­ювати свою точку зору. Усне опитування учнів здійснюєть­ся у певній послідовності: формулювання вчителем запи­тань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми; підготовка учнів до відповіді та викладу своїх  знань; корекція і самоконтроль викладених знань у проце­сі відповіді; аналіз і оцінка відповіді. Для усної перевірки знань важливо визначити, які запитання чи завдання дати учневі. За рівнем пізнавальної активності вони є репродук­тивними (передбачають відтворення вивченого); реконст­руктивними (застосування знань у дещо змінених ситуаці­ях); творчими (потребують застосування знань і вмінь у значно змінених (нестандартних) умовах, перенесення за­своєних принципів доведення (способів дій) на розв'язання складніших мислительних завдань.

Запитання для усної перевірки поділяють на основні, додаткові й допоміжні. Основне запитання формулюють так, щоб учень міг дати на нього самостійну розгорнуту від­повідь. Додаткові запитання ставлять для уточнення, як учень розуміє певне питання, формулювання, формули та ін. Допоміжні запитання часто є навідними, допомагають учневі виправити помилки, неточності. За формою викладу розрізняють запитання звичайні («Які умови є важливими для життя рослин?») і запитання у вигляді проблеми або задачі («Чи можливо, щоб функція була водночас і пря­мою, і непрямою?»). Запитання мають бути логічними, ці­леспрямованими, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукупність – послідовною і систематичною.

Запитання для перевірки і оцінювання знань учнів формулюють так, щоб вони не тільки передбачали відтво­рення вивченого, а й активізували мислення учнів. Це пе­редусім запитання й завдання, що мають на меті:

–        порівняння різних явищ і процесів («Яка відмін­ність між постійним і змінним струмом?», «Порівняйте державний лад Афін і Спарти»);

–        встановлення взаємозв'язків між фактами, явища­ми, процесами, подіями («Яка існує залежність між на­пругою і силою електричного струму?», «Який спостеріга­ється взаємозв'язок між кліматом, рослинністю і тварин­ним світом певного району?»);

–        визначення характерних рис, ознак і особливостей предметів і явищ («Які особливості скелета птаха?»);

–        встановлення доцільності дій, процесів, викорис­тання предметів («Яке практичне застосування трансфор­матора електричного струму?»);

–        класифікацію предметів або явищ за певними озна­ками («На які групи поділяють кислоти?», «За якими ознаками рослини об'єднують у класи?»);

–        підведення конкретного під загальне («Наведіть приклади, які ілюструють закон Ньютона»);

–        перехід від загального до конкретного («Охаракте­ризуйте фізичні і хімічні особливості»);

–        встановлення значення явища, події, процесу («Яку функцію виконують еритроцити крові?»);

–        пояснення причин, доведення певних закономірно­стей явищ і процесів («Доведіть, що в трикутнику сума внутрішніх кутів дорівнює 180°», «Поясніть явище дифу­зії газів»);

–        висновки та узагальнення («Який висновок можна зробити, аналізуючи повоєнну ситуацію в Європі?»).

Корисні також запитання на зразок: «Яка твоя думка про... ?», «Що позитивного (негативного) в... ?» та ін.

У навчальному процесі практикують індивідуальне, фронтальне та ущільнене (комбіноване) усне опитування. Індивідуальне опитування передбачає розгорнуту відпо­відь учня на оцінку. Він повинен не лише відтворити текст підручника чи розповідь учителя на попередньому уроці, а й самостійно пояснити матеріал, довести наукові положення, проілюструвати їх власними прикладами. Проводячи індивідуальне опитування, вчитель має визначитися, кого викликати, скількох учнів опитати, скільки часу відвести на опитування, а також передбачити, що в цей час робити­муть інші учні. Педагогіка не дає однозначних відповідей на ці запитання, проте досвід переконує, що в кожному конкретному випадку вони вирішуються залежно від завдань, які ставить перед собою вчитель. Під час індивідуаль­ного опитування важливо організувати роботу всіх учнів класу. їм можна запропонувати уважно слухати відповідь товариша, виправляти допущені ним помилки, доповнювати відповідь. За таку активну роботу може бути виставлена оцінка. Якщо біля дошки відповідає слабший учень, учи­тель слухає його відповідь сам, а решта учнів виконує самостійне завдання.

Велике виховне значення має залучення учнів до оці­нювання знань однокласників через взаєморецензування відповідей. Досвідчені вчителі привчають їх уважно слу­хати відповіді товаришів, визначати правильність, точ­ність викладу фактичного матеріалу, досконалість мовно­го оформлення й доказовість прикладів.

Для цього організовують спеціальне тренування. На дош­ці записують основні запитання, за якими слід рецензувати:

1.      Чи правильно й точно викладено теоретичний мате­ріал?

2.      Чи все, що стосується питання, розповів учень?

3.      Чи вдалі приклади навів?

4.      Чи точно добирав слова і правильно будував речення?

5.      Якої оцінки заслуговує така відповідь?

Прослухавши відповідь, учитель дає учням зразок ус­ної рецензії на неї, пропонує висловлюватися від першої особи. Щоб залучити всіх дітей до роботи, оцінюють одну й ту саму відповідь кілька учнів.

На уроках повторення практикують взаємоопитування учнів. За завданням учителя діти самостійно формулюють запитання, на які відповідає викликаний учень. Відтак учи­тель пропонує школярам ставити запитання, які доповнять відповіді. Учень, який запитував, визначає ступінь пра­вильності відповіді, а в разі потреби відповідає сам.

Рецензування відповідей однокласників і взаємоопиту­вання сприяють активізації уваги учнів, вихованню чесно­сті, справедливості, переконують дітей, що об'єктивне оці­нювання — вельми складна справа.

Метою фронтального опитування є перевірка знань, умінь і навичок одразу багатьох учнів. Його проводять пе­реважно тоді, коли необхідно виявити рівень засвоєння знань, які слід запам'ятати, оскільки вони є підґрунтям для засвоєння певного складного матеріалу. Таке опиту­вання стимулює активність учнів, сприяє повторенню та систематизації знань.

На практиці фронтальне та індивідуальне опитування нерідко поєднують. За таких обставин учитель ставить уч­ням запитання і проводить з ними перевіркову бесіду.

Ущільнене (комбіноване) опитування дає змогу пере­вірити знання відразу кількох учнів: один відповідає усно, решта — за вказівкою вчителя виконує певні завдання. Його проводять переважно тоді, коли весь матеріал в ос­новному засвоєно і необхідно перевірити набуті знання, вміння та навички учнів. Коли учень виконав завдання, учитель аналізує його разом з викликаним учнем, який по­яснює хід його виконання (якщо це буде корисним для всього класу).

За будь-якого виду усного опитування важливим є пе­дагогічний такт учителя. Передусім треба визначитися, як звертатися до учнів. Неприпустимим є підкреслено лагід­не звертання до одних учнів («Відповідати піде Галинка»), просто на ім'я («Відповідатиме Михайло») — до других, на прізвище («Відповідатиме Петренко») — до третіх. Ще гір­ше, коли, викликаючи учня, він демонструє своє негатив­не ставлення до нього («Відповідатиме Давиденко, може, хоч сьогодні на щось спроможеться»). Педагог повинен однаково звертатися до всіх учнів, щоб не склалося вражен­ня, що одним він симпатизує, а інші йому антипатичні.

Загалом метод усної перевірки знань сприяє встановлен­ню тісного контакту між учителем і учнем, дає змогу стежи­ти за його думкою всьому класу, виявляти прогалини, не­точності в знаннях учнів і відразу їх виправляти. В процесі опитування одного учня відбувається повторення, узагаль­нення і систематизація знань цілим класом. Таку перевірку можна проводити з будь-якого навчального предмета.

Однак цей метод перевірки знань має й недоліки. Перед­усім він потребує надто багато навчального часу, збуджує нервову систему опитуваного учня, не позбавлений суб'єк­тивізму, а об'єктивність важко встановити, бо відповідь учня не фіксується. Перевірка нерідко буває нерівнознач­ною, оскільки різним учням ставлять різні запитання, час­то неоднакові за складністю, що дає змогу сміливішим ді­тям отримати вищий бал, ніж тим, хто знає, але не вміє впевнено висловлювати свої думки.

Метод письмового контролю. Суть цього методу по­лягає у письмовій перевірці знань, умінь та навичок. З та­ких предметів, як мова і математика, його використову­ють не рідше, ніж усну перевірку. Письмовим методом перевіряють знання учнів і з географії, історії, біології, хі­мії. Залежно від навчального предмета письмовий контроль знань здійснюють у формі контрольної роботи, твору, пере­казу, диктанту та ін. Мета письмової перевірки — з'ясу­вання ступеня оволодіння учнями вміннями і навичками з предмета. Водночас існує можливість визначити і якість знань — їх правильність, точність, усвідомленість, уміння застосовувати ці знання на практиці.

Важливим питанням письмової перевірки є підбір тем, завдань, системи вправ, чітке їх формулювання. Теми кон­трольних робіт, завдання і вправи мають бути посильними для учнів, відповідати рівневі їх знань, але водночас потре­бувати певних зусиль, виявляти знання фактичного мате­ріалу. Визначаючи обсяг письмової контрольної роботи, слід враховувати необхідний для виконання час: залежно від її призначення — від 15—45 хв. Письмові роботи мо­жуть виконуватись і як домашні завдання.

Контрольну письмову роботу перевіряє вчитель. За її результатами він аналізує якість знань, умінь та навичок класу загалом та окремих учнів і вживає заходів для усу­нення помилок і недоліків.

З метою запобігання перевантаженням учнів письмо-. вими контрольними роботами необхідно складати графік  проведення усіх їх видів для кожного класу на семестр. Небажано одного дня в одному класі проводити більш як одну письмову роботу. Позитивним аспектом письмової перевірки є можливість за короткий час перевірити знан­ня багатьох учнів, зберігати результати перевірки, вияви­ти деталі й неточності у відповідях учнів. Недоліком є не­обхідність тривалого часу для перевірки учнівських робіт, ймовірність зниження грамотності учнів, якщо вчителі не­хтують єдиними орфографічними вимогами.

Метод тестового контролю. Передбачає він відпо­відь учня на тестові завдання за допомогою розставляння цифр, підкреслення потрібних відповідей, вставляння пропущених слів, знаходження помилок тощо. Це дає змо­гу за короткий час перевірити знання певного навчального матеріалу учнями всього класу. Зручні тести і для статис­тичного оброблення результатів перевірки.

За основним призначенням їх поділяють на тести розумо­вої обдарованості (інтелекту) і тести навчальної успішності. Тестові завдання, що потребують конструювання від­повідей, поділяють на завдання у формі питальних або стверджувальних речень, зміст яких передбачає коротку й точну відповідь, і завдання, в яких учні повинні заповнити пропуски. За дидактичним призначенням тести з конст­руйованими відповідями класифікують на тести на допов­нення, тести на використання аналогії й тести на зміну елементів відповіді. Тестова перевірка дає змогу ефектив­но використати час, висуває до всіх учнів однакові вимоги, усуває суб'єктивізм, сприяє дотриманню єдності вимог, не настроює учня проти вчителя. Важливо, що об'єктивність оцінки унеможливлює випадковість в оцінюванні знань, стимулює до їх самооцінки.

Однак така перевірка може виявити лише знання фак­тів, але не здібності, вона заохочує механічне запам'ятову­вання, а не роботу думки, до того ж потребує багато часу для складання програм.

Метод графічного контролю. Використовують його на уроках малювання, креслення, географії, геометрії та ін. Він передбачає відповідь учня у вигляді складеної ним узагальненої наочної моделі, яка відображає певні відношення, взаємозв'язки у виучуваному об'єкті або їх сукупності. Це можуть бути графічні зображення умови задачі, малюнки, креслення, діаграми, схеми, таблиці. Наприклад, перевіряючи знання з історії, можна запропо­нувати учневі зобразити схему історичної битви, скласти цифрові таблиці чи діаграми. Перевіряючи знання з біоло­гії, пропонують схематично зобразити будову клітини чи кругообігу, на уроках географії — нанести на контурні карти певні географічні та історичні об'єкти.

Графічна перевірка може бути самостійним видом або як органічний елемент входити до усної чи письмової перевірки.

Метод програмованого контролю. Полягає він у ви­суванні до всіх учнів стандартних вимог, що забезпечуєть­ся використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відпові­ді, виведення і фіксація оцінки можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизованих засобів.

Наявність у школі комп'ютерів дає змогу механізувати процес перевірки, але її схема залишається.

Метод практичної перевірки. Придатний він у проце­сі вивчення фізики, біології, хімії, трудового навчання, що передбачають оволодіння системою практичних умінь і на­вичок. Таку перевірку здійснюють під час лабораторних і практичних занять із цих предметів. Стежачи за тим, як учень виконує певні дії, вчитель з'ясовує, як він усвідомив теоретичні основи цих дій. Так, спостерігаючи за рослина­ми на пришкільній ділянці чи проводячи вдома досліди з рослинами, учні усвідомлюють процеси утворення крох­малю на світлі, проростання насіння, дихання кореня, ви­паровування води через листя та ін.

Метод самоконтролю. Полягає цей метод в усвідом­леному регулюванні учнем своєї діяльності задля забезпе­чення таких її результатів, які б відповідали поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета само­контролю — запобігання помилкам та їх виправлення.

Показником сформованості контрольних дій, а отже, й самоконтролю є усвідомлення учнями правильності плану діяльності та її операційного складу, тобто способу реалі­зації цього плану. Ефективним засобом формування в уч­нів навичок самоконтролю є використання колективних (фронтальних) перевірок у поєднанні з контролем з боку вчителя. "У процесі навчання слід знайомити учнів з метою виконуваної роботи, вимогами до неї, способами ви­конання, прийомами самоконтролю і шляхами їх удоско­налення. Важливу роль у самоконтролі відіграють педаго­гічна оцінка та самооцінка. Від ефективності самооцінки залежить здатність учня знаходити помилкові дії, запобі­гати їм і завдяки цьому підвищувати результати самокон­тролю. Для самоконтролю нерідко використовують звуко­запис.  Прослуховуючи запис власного читання тексту, учень може виявити недоліки в техніці читання, інтону­ванні, артикуляції окремих звуків. За наявності записів окремих тем підручника з іноземної мови учням неважко виявити й виправити свої мовні огріхи.

Метод самооцінки. Він передбачає критичне ставлен­ня учня до своїх здібностей і можливостей та об'єктивне оцінювання досягнутих успіхів. Стосовно самооцінки учнів поділяють на таких, що переоцінюють себе, недооці­нюють себе, оцінюють себе адекватно. Для формування са­моконтролю і самооцінки педагог повинен мотивувати виставлену учневі оцінку, пропонувати йому оцінити свою відповідь; організовувати в класі взаємоконтроль, рецен­зування відповідей інших учнів тощо.

Самоконтроль та самооцінку можна застосовувати до тієї частини знань, умінь і навичок, рівень засвоєння яких можуть легко визначити самі учні (формул, правил, гео­графічних назв, історичних фактів, віршів тощо).

Для організації самоконтролю знань учнів ознайомлю­ють з нормами і критеріями оцінювання знань, звертаючи увагу, що помилки можуть бути істотні та менш істотні з огляду на мету контролю. Результати самоконтролю і са­мооцінки знань з окремих тем фіксують у класному жур­налі. Це робить їх вагомими, впливає на посилення відпо­відальності учнів за навчальну роботу, виховання почуття власної гідності, чесності.