16. Трудове виховання

Людина розвивається духовно й фізично тільки в пра­ці. Без праці вона деградує. Будь-які спроби уникнути про­дуктивної праці зумовлюють негаразди для особистості і суспільства. З цього приводу К. Ушинський писав: «Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б ще не­велика: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняє всяку працю людини, то самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство».

У процесі фізичної праці в учнів розвиваються муску­латура, координація і точність рухів, зграбність, сила, витривалість. Праця сприяє їхньому розумовому розвит­кові. Зайняті різними видами праці діти кмітливіші, вина­хідливіші, у них багатший словниковий запас. Участь у трудових процесах позитивно впливає на їх поведінку, дисциплінує.

Важливим аспектом психологічної підготовки підрос­таючого покоління до праці є формування у нього почуття самовідповідальності, розуміння необхідності самому пік­луватися про себе. Як справедливо стверджує О. Вишнев-ський, почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері людини таких необхідних для життя і діяльнос­ті рис, як підприємливість, ініціативність, творчість. Ко­ли ці риси «стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту».

Останнім часом намітилася стійка тенденція до інтелек­туалізації процесу трудової підготовки школярів, напов­нення його творчою проектно-технологічною діяльністю, а не лише формуванням трудових навичок. Усі ці особливос­ті має враховувати діяльність школи і сім'ї з трудового ви­ховання підростаючого покоління.

Трудове виховання — процес залучення школярів до різноманіт­них педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передавання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах пра­ці, передусім у навчальній праці. Як зауважував К. Ушин­ський, навчання є найскладнішим і найважчим видом пра­ці. Для багатьох учнів значно легше попрацювати фізично, ніж розв'язати математичну задачу або написати твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідому постанов­ку мети, осмислення конкретним індивідом своєї ролі в до­сягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль. Для цього необхідно пробудити в учнів бажання вчитися, роз­винути в них пізнавальні інтереси, дати їм змогу пізнати радість успіху в навчанні. Складність розв'язання цього завдання полягає в тому, що школярі не завжди бачать ре­зультати навчальної праці.

Важливою складовою системи трудового виховання є трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначається програмою з трудового навчання для кожного класу.

На першому етапі (початкові класи) на уроках праці, які нерідко об'єднуються з уроками образотворчого мис­тецтва і стають уроками художньої праці, учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, плас­тиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкіль­ній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти, ремонту­ють наочні посібники, виготовляють корисні речі, пода­рунки й іграшки для підшефного дитячого садка. Усе це закладає основи любові до праці, вміння й бажання працю­вати, сприяє розвитку інтересів і захоплень, організації корисних занять у вільний час.

На другому етапі (5—9 класи), спираючись на набутий у початкових класах досвід, учні здобувають знання, вміння і навички з оброблення металу, дерева, основ електротехні­ки, металознавства, графічної грамоти. У міських школах вони вивчають технічну і обслуговуючу працю, а в сіль­ських — сільськогосподарську, обслуговуючу й технічну.

На третьому етапі (9—12 класи) трудове навчання має професійно орієнтований характер. Програми трудо­вого навчання старшокласників передбачають оволодін­ня багатьма професіями. Профілі трудової підготовки визначають на місці, з урахуванням потреб народного господарства і наявної навчально-технічної та виробни­чої бази.

Трудове і початкове професійне навчання не визнача­ють однозначно професійного спрямування юнаків і дів­чат, а мають загальноосвітній, загальнорозвиваючий і по­літехнічний характер. Набутий учнями початковий прак­тичний виробничий досвід допомагає їм краще зрозуміти свої здібності, нахили, інтереси й остаточно визначитись у виборі професії.

На всіх етапах трудового навчання вирішуються зав­дання трудового виховання: учнів озброюють технічними та сільськогосподарськими знаннями, у них формуються трудові вміння і навички, здійснюється психологічна та практична підготовка до праці й вибору професії.

Праця у шкільних майстернях, на навчально-дослід­них ділянках сприяє усвідомленню школярами її су­спільної користі й виробничої значущості. Різномані­тність видів праці, в яких беруть участь учні, дає змогу розвивати їх задатки, нахили, інтереси, створює умови для вибору майбутньої професії.

В організації трудового навчання вагома роль нале­жить особистому прикладу вчителя праці, його майстер­ності та культурі.

Складовою системи трудового виховання школярів є також організація їх суспільно корисної праці. За суспіль­ною значущістю її поділяють на продуктивну, суспільно корисну і побутову.

Продуктивна праця учнів. Спрямована вона на ство­рення матеріальних цінностей. її організаційні форми на різних вікових етапах неоднакові. Для молодших школя­рів продуктивна праця поєднується з грою, передбачає ви­користання спеціально виготовлених для дітей інструмен­тів та обладнання. Підлітки і старші школярі працюють в однакових умовах з дорослими, користуються тими зна­ряддями праці, що й вони, отримують трудові завдання, планують порядок роботи, контролюють її виконання й оцінюють результати. Продуктивна праця учнів може бу­ти організована в навчальних майстернях, у процесі виго­товлення продукції на замовлення, на пришкільних ділян­ках, під час трудової практики на виробництві й у сфері обслуговування.

Виховні можливості участі школярів у продуктивній праці виявляються у тому, що, працюючи поруч з доросли­ми, вони прилучаються до життя суспільства, набувають життєвого досвіду, виробляють у собі вміння спілкуватися у виробничій сфері, опановують ефективні прийоми вироб­ничої діяльності. Виготовляючи продукцію власними ру­ками, вони усвідомлюють свої можливості, починають від­чувати впевненість у собі, у власних силах, а сам вигляд добре зробленої речі приносить естетичне задоволення, а плата за роботу переконує їх в значущості цієї праці. Крім того, самостійно зароблені гроші вчать бережливості, раціо­нальної організації власного життя, вміння співвідносити задоволення потреб з реальними можливостями. Продук­тивна праця вдосконалює трудові вміння і навички, прив­чає до трудових зусиль, розвиває суспільну активність, во­лю, дисциплінованість, відповідальність, ініціативу, точ­ність і ретельність.

Суспільно корисна праця учнів. Такою працею може бути збирання макулатури, лікарських рослин, дарів лісу, надання допомоги ветеранам війни і праці, хворим і лю­дям похилого віку. Нерідко вона має змагальний харак­тер, що спонукає дітей на добрі справи не заради винагороди, а з усвідомлення необхідності робити людям добро. До суспільно корисної праці належать і виготовлення ігра­шок для дошкільнят, створення і ремонт наочних посібни­ків, упорядкування книжок у шкільній бібліотеці та ін.

Виховна цінність суспільно корисної праці в тому, що школярі вчаться безкорисливо робити добрі справи, усві­домлюють необхідність поєднання суспільних та особистих інтересів, розвивають почуття обов'язку перед людьми.

Праця учнів з побутового самообслуговування. Ре­монтуючи навчальне обладнання, підтримуючи порядок і чистоту в класах, шкільних майстернях, рекреаціях, на шкільному подвір'ї, учні вчаться працювати й цінувати працю дорослих, руками яких зведено шкільну будівлю, виготовлено меблі й навчальне обладнання, розвивають у собі бережливе ставлення до створеного.

Роботу із самообслуговування учні мають виконувати і вдома (прибирання ліжка, чищення одягу і взуття, допо­мога старшим у прибиранні квартири, приготуванні їжі, заготівлі дров та ін.). Нерідко батьки оберігають дітей від домашньої роботи, перебирають на себе те, що вони здатні зробити самі. Діти, які виросли у таких сім'ях, намагають­ся уникати фізичної праці, не вміють трудитися і не ціну­ють працю інших. Педагоги повинні допомогти батькам правильно організувати самообслуговування дітей в сім'ї. Одна з форм праці із самообслуговування — чергування уч­нів у класі та в школі, виконання різних організаторських функцій у класному і в загальношкільному колективі.

Кожен вид праці покликаний сприяти фізичному, ро­зумовому і моральному вихованню школярів. Однак для того, щоб праця виховувала, вона має бути належно орга­нізована.

Передусім вона має бути цілеспрямованою, тобто учні повинні розуміти мету пропонованої роботи, знати, для чо­го вони її виконують, якими будуть її результати. Кожен учень повинен усвідомити, що вимагають від нього. Неус-відомлена праця не сприяє формуванню потреби в ній, лю­бові до неї.

Працю учнів необхідно пов'язувати з їх навчальною роботою, тому, підбираючи об'єкти праці для учнів, слід поєднувати їх з навчальною роботою. Важливо домагати­ся, щоб трудова діяльність школярів сприяла практично­му застосуванню і поглибленню знань, підготовці до про­дуктивної праці в різних галузях виробництва, допомагала формуванню в них високих моральних якостей, підвищу­вала суспільну активність. Як стверджував А. Макаренко, праця без освіти, без політичного і морального виховання є нейтральним процесом.

Виховна ефективність праці зростає за умови, що учні є її організаторами, а не лише виконавцями. Тому педаго­ги повинні залучати школярів до пошуків об'єктів праці, її планування та організації колективу на її виконання. У та­кому разі вони будуть зацікавлені у своєчасності та якості виконання трудових завдань, у них формуватиметься іні­ціативність, самостійність і відповідальність. Виховання любові до праці, формування трудових умінь і навичок потребує систематичної праці учнів, а не випадкової учас­ті в ній. Для цього класні керівники й адміністрація шко­ли, плануючи участь учнів у різних видах праці, мусять детально продумати її послідовність, усвідомити, якого виховного ефекту вони прагнуть досягти, пропонуючи ді­тям певний вид праці.

Праця має бути доступною. Непосильна праця поро­джує невпевненість учня у власних силах, небажання ви­конувати її. Якщо робота надто легка, не потребує зусиль, вона викликає зневажливе ставлення. Праця повинна уск­ладнюватися за методами її виконання і збільшуватися за обсягом у міру набуття школярами трудового досвіду, учнів слід привчати завершувати справу, починаючи з мо­лодших класів.

Виховання любові до праці передбачає добір цікавих за змістом і методикою організації видів праці. Недоцільно пропонувати учням одноманітну, нетворчу працю. Водно­час їх слід психологічно готувати до того, що в житті нерід­ко доводиться виконувати й нецікаву роботу.

Організація праці учнів повинна ґрунтуватися на нау­кових засадах. Це сприятиме формуванню у них культу­ри праці — продуманого порядку на робочому місці (ра­ціональне розміщення інструменту, матеріалів, готової продукції), ефективного використання робочого часу, ра­ціональних прийомів праці, економного витрачання ма­теріалів, електроенергії, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо.

Учні мають навчитися працювати в колективі. Колек­тивна праця сприяє формуванню гармонійних взаємин між учнями, духу співробітництва, взаємодопомоги, това­риськості, виробляє здатність до спільного трудового зу­силля. У цьому переконував А. Макаренко: «Спільне тру­дове зусилля, робота в колективі, трудова допомога людей та постійна їх взаємна трудова залежність тільки й можуть створити правильне ставлення людей один до одного... лю­бов і дружбу у відношенні до кожного трудівника, обурен­ня і засудження у відношенні до ледаря, до людини, що ухиляється від праці... У трудовому зусиллі виховується не тільки робоча підготовка людини, але й підготовка това­риша, тобто виховується правильне ставлення до інших людей, — це вже буде моральна підготовка».

Трудове виховання має спрямовуватися на формуван­ня творчого ставлення учнів до праці. Для цього людина має любити працю, відчувати радість від неї, розуміти її корисність і необхідність, що праця стає для неї основною формою вияву таланту.

На ефективність трудового виховання впливає й оцінка результатів праці школярів. Педагог повинен не тільки по­рівнювати й оцінювати результати трудової діяльності окре­мих учнів, а й вказувати на індивідуальні якості особистості, що сприяли їх досягненню. За таких умов учні намагаються працювати краще, прагнуть досягти високих результатів.

Критерієм трудової вихованості школярів є висока осо­биста зацікавленість і продуктивність праці, відмінна якість продукції, трудова активність і творче, раціоналіза­торське ставлення до процесу праці, трудова, виробнича, планова, технологічна дисципліна, працелюбність.