10. Моральне виховання

У процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання — виховна діяльність школи і сім'ї, метою якої є формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Результати морального виховання характеризуються поняттями  «мораль»,   «моральність»,   «моральна свідомість», «моральні почуття», «моральні переконання», «моральна спрямованість» таін.

Мораль — система ідей, принципів, уявлень, норм, оцінок, правил поведінки та діяльності, які регулюють гу­манні стосунки між людьми. Спирається вона не на норми права, а на силу особистісного переконання, громадську думку, авторитет окремих осіб.

Моральність — воля до діяння і саме діяння відповід­но до норм моралі.

Іншими словами, моральність є реалізацією особистіс­тю своїх моральних установок, принципів, тобто мораль­ною практикою.

Моральна свідомість — вираження ідеального належ­ного, на яке орієнтується людина.

Вона може бути суспільною (моральні погляди та оцін­ки груп) й індивідуальною (моральні погляди та оцінки ін­дивідів).

її співвіднесення з дійсністю відбувається не безпосеред­ньо, а через моральні приписи й оцінку діяльності людей.

Моральні почуття — стійкі переживання у свідомості людини, які зумовлюють її вольові реакції, ставлення до себе, інших людей, явищ суспільного буття.

Разом з моральною свідомістю моральні почуття є ос­новою моральних переконань особистості.

Моральні переконання — пережиті та узагальнені мо­ральні принципи, норми.

На основі моральних переконань реалізується мораль­на спрямованість особистості.

Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, моти­вах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Методологічною засадою морального виховання є етика.

Етика — наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і відповідних відносин між людьми в суспільстві.

У сучасній цивілізації окреслилися західноєвропей­ська та американська моральні системи. Згідно із західно­європейською моральною системою заради досягнення навіть «великого добра» неприпустимим є «мале зло» (ска­жімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргал­ку), прихильники американської (вона домінує на постра­дянських теренах) вважають прийнятним поєднання доб­ра і зла.

У моральному вихованні слід спиратися на гуманіс­тичну ідею, за якою людині від природи притаманне праг­нення до добра, правди і краси. Виховання учнів, на дум­ку О. Вишневського, має забезпечити формування в них таких моральних цінностей:

а) абсолютно вічні цінності. Це загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (добро, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.);

б) національні цінності. Вони є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До таких цінностей належать патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо;

в) громадянські цінності. Ґрунтуються на властивому для демократичних суспільств визнанні гідності людей. Ними є права і свободи людини, обов'язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо;

г) сімейні цінності. До них належать моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін.

Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний із сильними переживаннями, формують основи моральних ставлень людини до суспільства, праці, інших людей.

Цінності особистого життя мають значення насамперед для людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін.

Зміст морального виховання учнів зумовлений вимо­гами суспільства до формування всебічно розвиненої осо­бистості, рівнем його моральності. З огляду на це завдан­ням морального виховання в школі є формування націо­нальної свідомості й самосвідомості учнів, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до стар­ших, жінки.

Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає виховання любові до рідної землі, свого наро­ду, готовності до праці в ім'я України, освоєння національ­них цінностей (мови, території, культури), патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення уч­нів до практичних справ, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

У вихованні національної гідності велике значення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок історичної спадщини.

Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне ви­ховання, покликане виробляти глибоке розуміння грома­дянського обов'язку, готовність стати на захист Вітчизни, оволодівати військовими знаннями, вивчати бойові тради­ції та героїчні сторінки історії народу, його збройних сил.

Наголошуючи на важливості формування почуття на­ціонального в людині, К. Ушинський писав: «Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народ­ність. Як немає людини без самолюбства, так немає люди­ни без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переконання, сприйняття тільки розумом, або за звичку, вкорінену стра­хом покарань. У лиходія, в якого погасли всі благородні людські почуття, можна ще дошукатися іскри любові до батьківщини: поля батьківщини, її мова, її перекази і жит­тя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем лю­дини. Є приклади ненависті до батьківщини, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!»

Вихователь повинен чітко бачити процес становлення національної свідомості дитини, глибоко розуміти зміст ключових понять («національний», «патріотизм», «націо­налізм», «громадянськість» тощо).

Розвиток національної свідомості особистості, за спос­тереженнями О. Вишневського, охоплює такі етапи:

1. Етнічне самоусвідомлення особистості, яке є першоосновою, корінням патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім'ї, з маминої колискової, бабусиної казки, участі у народних звичаях та обрядах, із народної пісні, причетності до народної творчості. У ранньому дитинстві формується культ рідної оселі, сім'ї, предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, засвоєнню якої до певного часу не повинні заважати інші мови.

2.  Національно-політичне самоусвідомлення особистості. Припадає воно переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення дитиною себе як частини нації, своєї причетності до неї як політичного феномена, що має чи ви­борює певне місце серед інших націй. Важливими момен­тами цього етапу національного виховання є відновлення історичної пам'яті, формування почуття національної гід­ності.

3. Громадсько-державне самоусвідомлення особистості. Передбачає формування правильного розуміння явищ пат­ріотизму й націоналізму, виховання поваги до національ­но-культурних цінностей інших народів, прищеплення по­чуття національної, расової, конфесійної толерантності.

Великі можливості для формування національної са­мосвідомості закладені в неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до батьків, рід­ної мови; вірність у коханні, дружбі, побратимство; готов­ність захищати слабших, піклуватися про молодших, зок­рема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі; непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі та духовності; відстоювання свободи і незалежності особис­тості, народу, держави; турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів; бережливе ставлення до рідної природи, землі; сприяння у будівництві храмів, навчаль­но-виховних і культурних закладів; цілеспрямований роз­виток власних фізичних і духовних сил, волі, можливос­тей свого організму, вміння завжди і всюди чинити благо­родно, виявляти інші чесноти.

Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря — системи історичних дат, подій, спостережень за довкіллям, народних свят, інших урочис­тостей, які відзначають протягом року. Він є енциклопеді­єю знань про життя людей, їх побут, спосіб життя, вихов­ну мудрість, природні явища.

Після здобуття Україною незалежності в житті та по­буті народу утверджуються такі свята й урочистості, як День незалежності України (24 серпня), День Конституції України (28 червня), День соборності України (22 січня), Свято козацької слави (2—5 серпня) та ін. Народний ка­лендар поповнюється загальнонаціональними святами: День знань, День матері, День батька, День родини. Перед­бачає він і регіональні урочистості з нагоди певних істо­ричних подій, присвячені специфічним видам трудової ді­яльності (наприклад, проводи на полонину в Карпатах).

Є в народному календарі дати, пов'язані з релігійними святами: День Андрія, День Миколи, Святвечір, Різдво, Водохреща, Стрітення, Великдень, Івана Купала, Покрови Матері Божої тощо.

Складовою народного календаря є родинний календар, який охоплює важливі дати, віхи життя сім'ї, кожного її члена (дні народження членів сім'ї, ювілеї весілля батьків, бабусі й дідуся).

Ефективність морального виховання учнів залежить від таких чинників:

— створення в навчальному закладі психологічного
клімату поваги до моральних норм, правил людського
співжиття;

— відповідність змісту морального виховання його ме­ті й рівню морального розвитку школярів;

— раціональне співвідношення між словесними і прак­тичними методами виховного впливу, що забезпечує єд­ність моральної свідомості і поведінки;

— своєчасне вжиття виховних заходів, акцентування уваги на попередженні аморальних явищ в учнівському колективі;

— подолання авторитарного стилю у ставленні педаго­гів до вихованців, побудова його на принципі гуманізму.

Особливо важливо, щоб декларовані педагогом мораль­ні принципи підтверджувалися його моральною практи­кою, яка б відповідала найвищим критеріям моральності.