2. Поняття колективу

 Набуття соціального досвіду, самореалізація особистості значною мірою відбувається у процесі спілкування і взаємодії у колективі, який є важливим виховним, організуючим і регулюючим чинником. Часто взаємодія в колективі підказує учню і шляхи самовиховання.

Колектив – організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.

Характерними ознаками колективу є суспільно значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його членами.

У ПТНЗ діють такі типи колективів:

а)   навчальні – класний (первинний або контактний), загальноучнівський, предметних гуртків;

б)   самодіяльні організації – колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки);

в)   товариства – спортивне, книголюбів та ін.;

г)   об'єднання за інтересами;

ґ)   тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи.

Усі вони пов'язані між собою загальною метою навчально-виховної діяльності ПТНЗ, забезпечують залучення учнів до різноманітної діяльності. Найважливішим за своєю діяльністю є колектив групи. У ньому найтриваліші стосунки між індивідами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування школи.

Колектив здійснює організаторську (керує своєю діяльністю), виховну (є носієм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку, взаємовідносини індивідів) функції.

Життя та діяльність учнівського колективу вибудовуються на таких принципах:

а)      єдність і цілісність. Первинні колективи й об'єднання не повинні організовувати свою діяльність ізольовано, а мають спрямовувати її на досягнення загальної мети виховання всебічно розвиненої особистості;

б)      постійний рух уперед. А. Макаренко основним законом колективу вважав рух як форму його життя, а будь-яке його зупинення – формою його смерті;

в)      організація різноманітної діяльності. Людська особистість формується тільки в діяльності, і що різноманітніші її види, то кращі умови для її всебічного розвитку;

г)      формування почуття честі. Воно є індикатором ставлення учня до колективу. Почуття честі пов'язане з почуттями обов'язку й відповідальності. Учень, який дорожить честю своєї ПТНЗ, відповідальніше виконує свій обов'язок;

ґ)      спадкоємність поколінь, збереження колективних традицій.

Реалізація цих принципів у життєдіяльності колективу робить його згуртованим, цілісним, ефективним у всіх процесах внутрішньої та зовнішньої взаємодії, привабливим для учнів.

 Методи згуртування учнівського колективу

 Колектив за твердженням А. Макаренка, у своєму розвитку долає декілька стадій.

На першій стадії (після організаційного оформлення колективу) важливо сформулювати систему педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Важливо у цей період сформувати ядро активу з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги учнівського режиму і правила для учнів, вимогливі до себе й до інших, мають організаторські здібності. Таку стадію розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лише від педагогічного колективу, вони звикають до цього і згодом їх важко змусити підкорятися органам учнівського самоврядування.

На другій стадії вимоги педагога підтримує частина вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і до самих се­бе.'Починається вона створенням органів самоврядування. В колективі триває процес вивчення один одного, пошуки товаришів і друзів.(Оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи, педагоги висувають до учнів категоричні вимоги, спираючись на ядро активу. Невиконання учнем вимог учнівського режиму розглядають як свідому протидію і вживають певних заходів впливу.

Особливу увагу приділяють засвоєнню органами самоврядування своїх прав і обов'язків, методів роботи. Роз­ширюється актив. Іноді на цій стадії може сформуватися і неофіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте наявність органів самоврядування допомагає вчителеві знаходити порозуміння з нею.

На третій стадщвимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши вихованців у спільній діяльності. Пе­дагог працює з активом, допомагає йому здобути авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити до нього найбільше учнів з метою посилення його вихов­них можливостей. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки всього учнівського колективу.

На четвертій стадії кожен учень сприймає загально­прийняті у колективі вимоги як вимоги до себе. Формуються умови для нових, складніших вимог, розширюються права та обов'язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням. Важливою у цій роботі є система послідовних цілей, досягнення яких зумовлює перехід від простого задоволення результатами роботи до глибокого почуття обов'язку.

Засобом згуртування учнівського колективу є й формування в ньому традицій. Особливо важливі так звані щоденні традиції – дотримання певних правил поведінки у повсякденному житті (наприклад, «у нашій групі не запізнюються», «у нашій групі допомагають один одному» та ін.).

Сприяє згуртуванню учнівського колективу обґрунтований і використовуваний А. Макаренком принцип паралельної дії, згідно з яким вихованцеві пред'являють вимогу не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив і його самоврядування.

Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу належить громадській думці, що формується переважно на третій стадії його розвитку.

Позитивно впливає на колектив і учнівське самоврядування.

Продумана організація дозвілля учнів – колективні відвідування кіно, театру, організація екскурсій, турпоходів, підготовка та проведення шкільних свят і вечорів відпочинку, участь у художній самодіяльності й інших заходах – допомагає об'єднати їх у повноцінний колектив.

На згуртованості учнівського колективу позитивно позначається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог до нього.

Про рівень розвитку учнівського колективу свідчать: мобільність у виконанні колективних справ і доручень, прагнення до вирішення складніших завдань, активна участь кожного в їх розв'язанні; товариські взаємини, уважність один до одного, готовність допомогти слабшому, поважання гідності однокласників, здатність до порозуміння без сварок і образ; бажання дітей бути разом, задоволення від спілкування, життєрадісність, бадьорість, зібраність, почуття гумору, вміння вирішувати конфліктні ситуації, готовність долати труднощі, виконувати відповідальні доручення; відповідальність за колективну справу; самостійне висунення суспільно значущих цілей і досягнення їх на основі самоврядування.

 Органи учнівського самоврядування

 Учнівське самоврядування є уособленням демократичної атмосфери у ПТНЗ, формою самодіяльної організації учнівського життя у ній, 

 важливим чинником самовиховання особистості. Реалізують його органи учнівського самоврядування, котрі складаються з виборних або уповноважених осіб, яким колектив доручає спільно планувати громадські справи, розподіляти доручення між учнями, перевіряти їх виконання, координувати та об'єднувати роботу первинних осередків.

Структура шкільного учнівського самоврядування не є стандартною. Постійним органом учнівського колективу в багатьох школах є учнівський комітет, під керівництвом якого в системі самоврядування діють такі комісії з представників груп:

1.     навчальна (облік відвідування; керівництво роботою навчальних кабінетів, гуртків, наукових товариств; організація огляду знань, підготовка та проведення олімпіад, конкурсів, предметних вечорів тощо);

2.     трудова (обладнання майстерень та кабінетів, організація таборів праці та відпочинку, створення кабінетів профорієнтації, організація трудових справ та ін.);

3.     господарська (організація самообслуговування, облік збереження майна, дрібний і поточний ремонт, упорядкування території);

4.     дисципліни та порядку (організація та контроль за чергуванням, випуск «Блискавок», боротьба за дотримання учнями правил поведінки);

5.     санітарна (виставлення оцінок за чистоту, піклування про зовнішній вигляд учнів, боротьба за дотримання санітарно-гігієнічних вимог тощо).

У ПТНЗ можуть бути й інші органи самоврядування, що працюють під керівництвом відповідних комісій: рада з туризму, рада навчального кабінету, рада фізкультури.

Для ефективної діяльності учнівського самоврядування необхідні такі умови:

1)    подолання формалізму в діяльності учнівського самоврядування і педагогічного керівництва ним;

2)  залучення членів самоврядування до процесу оновлення змісту діяльності школи, боротьби з негативними явищами у середовищі учнів;

3)    надання самоврядуванню реальних прав і обов'язків;

4)   підбір до органів самоврядування найавторитетніших лідерів учнівського колективу, які мають бути взірцем для вихованців у ставленні до своїх учнівських обов'язків;

5)   прагнення до розширення цих органів. За таких умов зростає кількість вихованців, які підтримують вимоги педагогічного колективу, більшій кількості учнів прищеплюється смак до суспільно корисної діяльності, створюються можливості для уникнення перевантажень найактивніших учнів, у залучених до громадської роботи вихованців виявляються нові сторони їх особистості, які знайшли простір для свого розвитку;

6)  повага педагогів до самостійних рішень учнівського колективу і його органів, ненав'язування учням своєї волі у справах, які є компетенцією самоврядування;

7)   кваліфікована, тактовна педагогічна допомога учнівському активу, навчання його складної справи управління;

8)    практикування в дитячому колективі зміни функцій керівника і підлеглого;

9) систематичне звітування членів самоврядування перед колективом, що дає можливість здійснювати контроль за їх діяльністю, сприяє її поліпшенню, а також запобігає можливим зловживанням становищем у колективі.

 Кожен класний керівник прагне сформувати надійний актив, який став би його помічником у всіх справах групи, виявив належну активність у роботі, був взірцем для інших у навчанні, праці й поведінці. Актив колективу – це передусім члени органів самоврядування (ядро активу), а також рядові члени колективу.

Кандидатури до учнівського самоврядування детально вивчають, підбирають тих, хто користується в учнів авторитетом, вимогливий до себе й до інших, принциповий в оцінці поведінки своєї і товаришів. Ураховують також імпульсивність, збудливість, які проявляються в учнів у формі неврівноваженості, уміння володіти собою.

Хоч би які функції виконував активіст, його треба навчити самостійно мислити, аналізувати й оцінювати конкретну ситуацію з громадянських позицій, приймати розумне рішення.

Особливу увагу в роботі з активом звертають на вміння аналізувати поведінку і вчинки тих, хто часто порушує дисципліну і шкільний режим. Він повинен замислюватися над причинами їх пасивного ставлення до навчання і праці. Водночас наголошують, що завдання кожного активіста – допомагати таким учням, спираючись на їхні позитивні якості, залучіати їх до громадського життя колективу.

Майстер повинен вміло використовувати і такий важливий орган учнівського самоврядування, як збори колективу класу.

Учнівські збори класу можуть стосуватися найрізноманітніших аспектів життя колективу.

В усіх випадках слід зважати на вік учнів, їх підготовленість і розвиток, домагатися того, щоб питання, які розглядаються на зборах, були близькі, зрозумілі їм, цікавили їх. Ідейність і цілеспрямованість зборів теж не повинні випадати з ноля зору вчителя.

Періодичність проведення класних зборів залежить від конкретних умов роботи класу.

Співпраця керівництва ПТНЗ з учнівським самоврядуванням передбачає: відмову від адміністративного характеру управління; повагу до особистості школяра; особливу організацію діяльності, яка породжує у школярів потребу в самоврядуванні; конкретну методику залучення учнів до процесу творення; дружні, товариські, довірливі стосунки між педагогами й учнями; захищеність учнів від приниження, звинувачень, докорів, образ підозрою у нездатності або небажанні брати участь у діяльності; унеможливлення примусу до діяльності; впевненість у досягненні мети; створення інтелектуального тла колективу; колективний, спільний аналіз загальної роботи; звільнення від звички мовчати.

 Виховний вплив колективу

 Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. Передусім він реалізується у колективній діяльності учнів, у якій видно успіхи та невдачі кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив одразу вживає необхідних заходів, схвалюючи або засуджуючи діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.

У процесі різних видів діяльності в учнівському колективі встановлюються міжособистісні зв'язки і взаємини.

Розвиток взаємин між особистістю і колективом відбувається за однією з таких моделей:

1)       особистість підкоряється колективу (конформізм);

2)       особистість і колектив перебувають в оптимальних стосунках (гармонія);

3)       особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм).

У кожній з цих моделей простежуються різноманітні лінії відносин: колектив відштовхує особистість; особистість нехтує колективом; співіснування за принципом невтручання та ін. Кожен вид стосунків по-своєму впливає на формування особистості в колективі.

Виховний вплив колективу залежить також від становища учнів у системі внутріколективних взаємин, від ставлення до первинного колективу. З огляду на це виокремлюють такі групи дітей, підхід до виховання яких потребує певної диференціації:

1.       учні, які цілковито віддані своєму колективу, легко підкоряються його вимогам, сумлінно ставляться до своїх учнівських обов'язків і дбають про відповідне ставлення до них усіх членів колективу;

2.       учні, переважно віддані колективу, виявляють активність та ініціативу у громадській роботі, але не вирізняються пізнавальною активністю, не завжди відповідально ставляться до навчання;

3.       учні, які ретельні у навчанні, беруть активну участь у громадській роботі, претендуючи на авангардну роль у колективі, проте підтримкою і повагою його членів не користуються, оскільки охоче виконують тільки ті доручення, які підкреслюють їх зверхність у класі, їхні здібності та вміння;

4.       учні, які не визнають вимог колективу, не дорожать його інтересами, байдужі до його життя. Вони недисципліновані, негативно ставляться до навчання, участі в громадському житті.

Вагому роль у вихованні особистості в колективі відіграє громадська думка. Вона впливає на учня не лише під час зборів колективу або через критику в стінній газеті, а й у щоденному його житті та діяльності. У згуртованому колективі учні засуджують негідні вчинки товаришів, не чекаючи зборів.

Важливим засобом виховання особистості в колективі є критика і самокритика. Критика допомагає позбутися недоліків у поведінці, запобігти можливим негативним вчинкам. Справедлива, доброзичлива критика спонукає порушника до роздумів і усвідомлення неправомірності своєї поведінки, до самокритичності.

Правильно поставлене колективне виховання передбачає розумне поєднання самостійного розвитку особистості з урахуванням потреб колективу.

Виховний вплив колективу посилюється за розумного поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для вияву вихованцями самостійності, ініціативи, самодіяльності, якщо колектив дбає про утвердження відносин співпраці вчителя й учнів.

Важливе значення для життя і діяльності колективу, його виховної ефективності має залучення учнів до виконання доручень.

 Колективні творчі справи

 Реалізації сучасної технології особистісно орієнтованого виховання сприяє методика колективних творчих справ (КТС) – суспільно важливих справ, спрямованих на поліпшення життя колективу і навколишнього життя. її планують, готують, здійснюють і обговорюють разом вихованці і вихователі як молодші та старші товариші, завжди шукаючи кращих шляхів розв'язання практичних завдань.

Колективна творча справа, як правило, складається з таких етапів:

1.         Колективне планування справи. Якщо, наприклад, у класі є учні кількох національностей, керівник передбачає проведення в класі заходу з інтернаціонального виховання. Наперед продумавши кілька тем, він пропонує учням обрати одну для обговорення. Учні зупинилися на темі «Моя Батьківщина – Україна» і запропонували чотирьох однокласників до тимчасової групи організаторів цієї справи – ради справи, яка розробляє проект (сценарій) КТС.

Для підготовки і проведення «Вечора» створюють такі групи:

1)         група з трьох учнів для запрошення на «Вечір» батьків, керівників школи, представників громадськості;

2)         кореспондентський пункт (три учні) для висвітлення
свята у стінгазеті і відеозаписі;

3)         група оформлювачів (чотири учні) для підготовки актового залу для «Вечора»;

4)         група з шести учнів для підготовки і проведення святкового чаювання.

Решту роботи передбачається виконати за індивідуальними дорученнями.

З підготовленим сценарієм «Вечора» рада справи знайомить учнів класу, які під час обговорення вносять певні зміни. Тоді формуються усі групи й уточнюються конкретні завдання для них. Кожну групу очолюють відповідальні (командири). Координатором підготовки і ведучим на «Вечорі» є рада справи. Завдяки цьому всіх учнів класу залучають до підготовки і проведення колективної творчої справи.

2.         Колективна підготовка. Усі групи і кожен учасник отримують конкретні завдання щодо підготовки до заходу відповідно до сценарію, у складанні якого допомагає координатор.

Кожна група чітко розподіляє між собою справи, необхідні для підготовки «Вечора»: хто йде у бібліотеку і готується до виступу, хто запрошує гостей. Для кожного встановлюють термін підготовки і щоденне повідомлення про результати роботи командиру групи.

3.         Колективне здійснення справи. На цьому етапі учням дають змогу імпровізувати, виявляти видумку у виконанні своєї ролі, не руйнуючи, безперечно, сценарію заходів.

Під час реалізації КТС педагог, залежно від ситуації, може здійснювати пряме або опосередковане керівництво нею (участь в роботі жюрі, ведення однієї з частин КТС, виконання за необхідності функцій «рятівної команди»). Усе залежить від досвіду учнів і складності конкретної КТС.

4.         Колективний аналіз проведеної справи. Учнів залучають до обговорення традиційними запитаннями: «Що було добре?», «Що погано?» і «Що треба врахувати на майбутнє?», або запитаннями, які вимагають від них оцінки аналізованої справи: «Чи була користь, радість від нашої діяльності оточуючим людям?», «Чи були ми дружними, організованими, доброзичливими?» Для цього у класі має бути атмосфера довіри і відвертості.